японські дослідники заявляють, що спонтанні рухи немовлят сприяють розвитку сенсомоторної системи

Дослідження Токійського університету постановили, що спонтанні рухи немовлят є необхідними для розвитку сенсомоторної системи. Вчені зуміли відтворити детальний захоплення рухів дитини за допомогою об'єднання зафіксованої моторики з комп'ютерною моделлю скелетно-м'язової системи. Це дає надії на майбутнє, щоб краще зрозуміти послідовність розвитку сенсомоторної системи і своєчасно діагностувати її порушення, повідомив News Medical 27 грудня 2022 року.

Немовлята починають рухатися вже в утробі матері, і після народження проявляють певну рухову активність під час неспання. Так звані «спонтанні рухи» були взяті до уваги дослідниками з Токійського університету, оскільки виникла теорія, що ця динаміка існує неспроста, а покликана розвивати сенсомоторну систему з перших днів життя, а то й раніше. Малюки таким чином вчаться контролювати м'язи, рух і координацію, коли як фахівці в галузі медицини розширять розуміння раннього розвитку людини. Важливо і те, що вивчивши моторику немовлят, дослідники отримають доступ до раннього діагностування різних відхилень, включаючи ранній розвиток церебрального паралічу.

У дослідженні брали участь немовлята до 10 днів та до 3 місяців. На 12 суглобів тіла дослідники прикріпили датчики, що фіксують м'язову активність випробовуваних. За допомогою сучасних технологій, створена комп'ютерна модель скелетно-м'язової системи тіла немовляти. Завдяки використанню аналітичних алгоритмів, дослідники вивчили особливості м'язової активності.

Раніше вже існували дослідження рухової поведінки людей і тварин, але результати розглянутої роботи стали підтвердженням теорії, ніби новонароджені і немовлята розробляють «синхронізовану м'язову активність» саме завдяки, здавалося б, спонтанним рухам тіла. Примітно, що немовлята зі старшої групи демонстрували більш координовані рухи, коли як новонароджені більше підходили під опис «випадкової» динаміки.

Гряде і подальше вивчення дитячої моторики з метою спостереження впливу сенсомоторного блукання на наступні етапи розвитку, включаючи перші кроки і спроби дотягнутися до чого-небудь.